Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Кара за дітей
Скільки себе пам’ятаю, Зелені свята в нашій сім’ї були у великій шані. У переддень Троїцької суботи мама збирала нехитрий вузлик: у хустку клала круглу хлібину, півлітрову баночку з цукром, борошно, крупу — коли яку, олію. Як годиться, вранці ми з нею стояли поряд на Службі Божій. Змалку якось не зовсім розуміла, що до чого. Десь на далекій хвилі здогадувалася, яким важливим для мами та батька був цей день (у ті роки робота не дозволяла татові відвідувати церкву).
Не підкорені голодом у 1933-му — непереможні нині!
22 листопада Україна відзначає 81-і роковини Голодомору та вшановує пам’ять жертв цієї страшної трагедії українського народу. В попередні роки жалобні заходи були присвячені окремим темам: згадували дітей — жертв Голодомору, доброчинців, які рятували людей від голоду і допомагали їм вижити. Цього року зосереджуємося на особливо актуальній у нинішніх важких умовах воєнного протистояння з Кремлем та його найманцями темі спротиву українського селянства сталінському терору і геноциду, добре усвідомлюючи, що у ХХ столітті голодом прагнули вбити нашу свободу.
Перед очима стоять картини початку 1933 року, коли в Грузькому про голод лише здогадувалися, але ще не відчули на собі. І насамперед бачу директора нашої загальноосвітньої школи Володимира Ясенецького. Білявий, стрункий, худорлявий, рухливий і по-особливому жвавий, він, здавалося, і хвилини не міг сидіти без якогось діла. Завжди кудись поспішав, щось вирішував. Навіть їв часто на ходу, економлячи час. Мав років із 40, не з місцевих: приїхав до Грузького з дружиною і донькою. Мені тоді було 11 років, і в одному класі зі мною навчалася його донька Шура. Мешкали Ясенецькі у пришкільній квартирі, тож усі троє були на видноті.
У всі часи, хоч і стояла прикордонна варта, мислівчани без зайвих перешкод могли провідувати рідних, знайомих в обох частинах села, бувати на весіллях. Дехто навіть обробляв поле на протилежному березі Збруча. Коли ж прийшли більшовики, лівобережна Мислова ввійшла до складу Волочиського району (тепер Хмельницької області), правобережна ж залишилася на Тернопільщині, що тоді перебувала під польською владою. Донині місцеві жителі хмельницьку Мислову називають руською, а тернопільську — українською, або західною.
Кара за дітей
Скільки себе пам’ятаю, Зелені свята в нашій сім’ї були у великій шані. У переддень Троїцької суботи мама збирала нехитрий вузлик: у хустку клала круглу хлібину, півлітрову баночку з цукром, борошно, крупу — коли яку, олію. Як годиться, вранці ми з нею стояли поряд на Службі Божій. Змалку якось не зовсім розуміла, що до чого. Десь на далекій хвилі здогадувалася, яким важливим для мами та батька був цей день (у ті роки робота не дозволяла татові відвідувати церкву).